Черкаське крайове товариство Українського козацтва занурюється в глибину історії. Черкащина – край козацький.

12 Мар Черкаське крайове товариство Українського козацтва занурюється в глибину історії. Черкащина – край козацький.

IMG_2303

Козацтву належить особливе місце в історії нашої держави
та в історичній пам’яті української нації. Саме козацтво було ті-
єю силою, яка активно впливала на історію України XVII – XVIII
ст., розвивала і боронила національну ідею, сприяла захисту
політичних, економічних, культурних досягнень українського на-
роду, його духовному розвитку.
Населення Черкащини, Середнього Подніпров’я відіграло
особливу роль у час його виникнення та розвитку. З кінця XV ст.
Черкаси стають основним місцем зосередження козацтва.
Особливої слави черкаські козаки набули в період, коли
старостою Черкаським і Канівським був Остафій Дашкевич
(1514 – 1535 рр.), який очолив ряд вдалих походів черкасців
проти турок і татар.
Найвідомішим представником козацької верхівки був Бог-
дан Хмельницький. Саме він у 1648 році очолив визвольну війну
українського народу, війну справедливу, метою якої було здо-
буття незалежності.
За Зборівською угодою в серпні 1649 року козаки України
отримали автономію, а Чигирин фактично визнано столицею ко-
зацької держави.
За гетьманування Б. Хмельницького в Чигирині знаходився
гетьманський уряд, з Чигирина видано 300 універсалів, деякі з
них за підписом «дан з стольного града Чигирина» були відомі і
далеко за межами України.
Розроблена Б. Хмельницьким державна політика на зміц-
нення суверенітету і незалежності України була продовжена йо-
го наступниками, гетьманами Іваном Виговським і Петром До-
рошенком.
1775 р. Катерина ІІ видала маніфест про ліквідацію Запорозького козацтва.
Відродження козацтва України сягає 1980-х років.
Національно-патріотичні рухи активізували свою діяльність,
почали створюватися громадські організації відповідного напря-
мку. На Черкащині їх діє біля п’ятнадцяти.  У серпні 2011 року при
кабінеті Міністрів України створено Координаційну раду з питань
розвитку козацтва, яку очолює Міністр оборони.
Про козаків і козацтво написано багато праць – художніх і
наукових, про них згадували середньовічні хроніки і літописи,
вони оспівані в народних думах і піснях. Однак, пізнання цього
явища є невичерпним, як невичерпною є наша історія – складна
і неоднозначна.
В державі вільній вільні діти
Тебе, Великого, згадаєм!
Розділами виставки можуть бути:
– Біля витоків козацької слави
– Там родилась, гарцювала козацька воля
– Була колись Гетьманщина…
– Хоч пропало Запорожжя – не пропала слава
– Постаті славні, трагічні, суперечливі
– Слава козацька не вмре не загине
– Національна символіка: минуле і сучасне
– Черкащина – край козацький
Згадаймо праведних гетьманів».. Гетьман війська Запорозького. Борець за незалежність
українського народу. Засновник першої в історії Української
держави – Гетьманщини та її керманич.Богдан Хмель-
ницький.  Один з найближчих соратників гетьмана Б. Хмельниць-
кого, активний учасник національно-визвольної війни українсько-
го народу XVII ст., державний військовий та політичний діяч, ди-
пломат, став гетьманом за часів, так званої, великої Руїни.
Останнє піднесення Чигирина припадає на Петра Дорошенка.
Український політичний діяч, меценат, останній гетьман
України. У мріях бачив Батурин європейським містом з власним
університетом, де б навчалась талановита українська молодь.
Хто це? (Кирило Розумовський).  Український політичний та військовий діяч, один з орга-
нізаторів запорозького козацтва, перший козацький гетьман. Згі-
дно з легендою його засудили до жахливої страти – почепили за
ребро на залізний гак. Після смерті вороги вийняли його мужнє
серце і з’їли, сподіваючись одержати хоча б часточку того герої-
зму і безстрашності, які за життя були притаманні цій людині.
(Дмитро (Байда) Вишневецький).
Хто з гетьманів, очоливши військо Запорізьке, провів
ґрунтовну реформу козацтва, повернув Києву значення культур-
ного центру, релігійного осередку України, здобув славу талано-
витого флотоводця? (Петро Сагайдачний).
Діяння славетного гетьмана-мецената після кількох сто-
літь замовчувань знову записані до шкільних і вишівських підру-
чників історії, численних наукових досліджень. Різнобічно обда-
рований. Крім політика і дипломата він був ще й поетом, перу
якого належать: «Дума», «Пісня про чайку». Хто він? (Іван Ма-
зепа-Колединський).
Гетьман України у вигнанні. Політичний діяч, дипломат.
Автор першої Української Конституції. Хто це? (Пилип Орлик).
Останній кошовий отаман Запорозької Січі, військовий і
політичний діяч, дипломат, син козацької вдови, потрапив на
Запоріжжя у віці 8 років. Про кого йдеться? (Петро Калнишевсь-
кий).
Хто з гетьманів був керівником морських походів запо-
рожців проти османської імперії? (Самійло Кішка).
Військовий і політичний діяч. Перший організатор козач-
чини. Черкаський і Канівський староста (1514 – 1535 рр.). Хто
це? (Остафій Дашкевич).
В історичній розвідці з’являється
не просто легендарний гетьман Іван Мазепа, а далеко не пізна-
ний, утім найцікавіший, максимально наближений до реального,
образ великого гетьмана.
З’ясовується його роль у розбудові Козацької держави як
державотворця і володаря ренесансного типу. Мазепа постає,
як меценат, будівничий церков і монастирів, натхненник і тво-
рець Високого бароко в українській культурі. Виписано також
процес творення літературного образу Мазепи – героя українсь-
кої та європейської літератури.  Мазепа як меценат: будівничий, розширювач національної системи
освіти, науки та книгодрукування в гетьманщині.
Іван Мазепа єдиний з українських історичних діячів став ге-
роєм коли не світової, то європейської літератури. Особливо йо-
го любили романтики, яких приваблював як його патріотичний
чин щодо визволення рідного народу з іноземного ярма, так і йо-
го героїчно-любовна небуденність.
«Сторінки козацької слави»
.Було колись в Україні – ревіли гармати:
Було колись – запорожці вміли панувати.
Панували, добували і славу, і волю.
Забула вже Європа ту силу молоду,
Що біля Конотопа розбила вщент орду.
Що слава козацька — жива!
Саме слово «Січ», означало столицю всього запорізького
козацтва, центр діяльності і управління всіма військовими спра-
вами. Поряд з цим терміном вживалося й слово «Кіш» під яким
розуміли центральний орган управління, що відав адміністрати-
вними , військовими, фінансовими, судовими та іншими справа-
ми. На чолі Коша стояв кошовий отаман, який обирався козаць-
кою радою на 1 рік, але й міг бути переобраним на новий строк.
В 16-17 столітті кошовий отаман називався гетьманом. Під час
походів він мав необмежену владу, але основні питання вирішу-
валися на народних зборах-радах.  Запорізька Січ! Козацтво… Найлегендарніше
минуле українського народу, його святиня. В історичній літературі існує чимало версій
походження слова «козак». Один із польських дослідників виво-
див це найменування від легендарного ватажка,що в давні часи
успішно боровся з татарами. Звали його буцімто Козак. Інший,
теж польський учений, пояснював походження цього слова від
«коза». Були версії ,згідно з якими козаки — не українці, а наща-
дки відомих у часи Київської Русі войовничих племен хазарів.
Турецькою мовою слово «козак» означає волоцюга, забіяка,
розбійник. Очевидно, саме звідти воно й прийшло в Україну. Пе-
вно, не самі придумали собі наймення захисники нашого краю, а
одержали його від ворога. І воно тут прижилося, зовсім утрати-
вши негативний відтінок. Бо козак в Україні став синонімом ли-
царської доблесті й благородства.  Існує переказ ,що після зруйнування Запорі-
зької Січі, 1775 року, козаки, що пішли за Дунай здаватись на
милість турецького султана,взяли із собою і образ Покрови. Так
вже склалося, що українці нині живуть по всьому світу. Розігна-
ла їх гірка доля: революція, репресії, голод, війна… Але Пресвя-
та Покрова і в далеких світах оберігає своїх синів та доньок.
Січ. Козаччина. Легендарне минуле нашого
народу. Це про неї Гоголь писав: «Так ось вона, Січ! Ось те гніз-
до, звідки вилітають усі ті горді й дужі, як леви. Ось звідки роз-
ливається воля й козацтво на всю Україну». Споконвіку Україна
пишалася своїми козаками, які її любили, як неньку, величали і
захищали в усі часи, коли загрожувала небезпека.
Ручною вогнестрільною зброєю були рушниці, шаблі, крем-
неві пістолети. Зброя була прикрашена золотом і сріблом. Для
рукопашного бою також використовували списи.  Кожен християнин чоловічої статі, незалежно
від свого соціального стану, міг приєднатися до козацького братства. Міг він і при бажанні покинути його. Але щоб козака прийняли
на Січ, він повинен був: знати українську мову, мати православну
віру, володіти зброєю, бути неодруженим, дотримуватись традицій
товариства та клятви вірності йому. Сімейні козаки могли мати
своє господарство та сім’ю і проживати за межами Січі.  До козацької символіки 16-17 століття нале-
жали клейноди й атрибути української державності: прапор, бу-
нчук, булава, печатка, духовні труби, мідні котли, гармати. Вони
відображали військовий й адміністративний уклад козацтва.  На початку 17 століття існували три категорії
козаків: заможні реєстрові козаки, які пішли на службу до уряду,
запорожці, що жили за межами Речі Посполитої і величезна кіль-
кість козацтва, що мешкала у прикордонних містах, вела козаць-
кий спосіб життя, але не мала офіційно визначеного статусу.  Спочатку козаки ставили собі за мету відвес-
ти напади татар, сприяючи у такий спосіб освоєнню окраїн. На
ворогів козаки кидалися відразу. В бою були дуже рухливі і зав-
жди обходили ворожий табір з боків. Вони билися завзято, забу-
ваючи про своє життя. В полон козаки не здавалися. У 16-17
століттях мало хто доживав до старості- всі гинули в боях або
походах. Здебільшого похилі козаки ховалися десь в печерах,
викопували криниці і жили там до смерті.  У великій шані в козаків перебувало побратимс-
тво. Кожен козак віддавав своє життя за волю родичів і побратимів.
На знак побратимства вони мінялися хрестами з тіла, дарували
один одному коней, зброю. В боях билися поруч й рятували один
одного або захищали своїм тілом. Побратимство надавало великої
сили. Воно було однією з таємничих причин їх непереможності.
Повернувшись з походу, козаки ділили здобич. Потім почи-
нали гуляти. У пияцтві та гулянні вони старалися перевершити
один одного. Але вживати спиртне під час військових походів
було заборонено. За пияцтво, як і за зраду, передбачалася сме-
ртна кара. У жодній армії світу не було таких вимог.  Виганяючи ворога з рідного краю, козаки бра-
ли чимало хлопців із собою на Січ і віддавали в науку до куре-
нів. Коли хлопчикові виповнювалося 14 років, той козак, що при-
віз його, брав свого вихованця, щоб той чистив зброю, порався
біля коня, всіляко допомагав у походах.  Особливо на Січі цінилася освіта. В школі на-
вчалося біля 80-ти школярів, серед яких були дорослі і діти. Во-
ни вчилися читанню, співам і письму. Мали особливий, але схо-
жий на все військо громадський устрій. Обирали двох отаманів-
одного для дорослих, другого для дітей. Головним вчителем був
уставник, який, крім прямих обов’язків, дбав про здоров’я хлоп-
чиків, сповідав і причащав хворих. Навчальними предметами
були грамота, молитви, закон Божий і письмо.
Як за зовнішнім виглядом, так і за внутрішніми
якостями козаки були характерними представниками свого народу
і часу. Як пишуть сучасники, вони були здебільшого середнього
зросту, плечисті, статні, дужі. Від літнього сонця та степової спеки
– смагляві, з довгими вусами, з розкішним оселедцем або чупри-
ною, в гостроверхій шапці на голові, завжди з люлькою в зубах.
Яскравою рисою вдачі запорозьких козаків була їх добро-
сердність, безкорисливість, щирість, вірність у дружбі, яка вель-
ми високо цінувалась на Запоріжжі. Крім того, яскравими рисами
вдачі запорізьких козаків були висока любов до власної свобо-
ди, вони віддавали перевагу лютій смерті перед ганебним рабс-
твом, глибока повага до старих і заслужених воїнів, простота,
поміркованість і винахідливість у скруті, у домашньому побуті
або у різних безвихідних випадках та при фізичній недузі.  У перші десятки літ свого існування козаки
гуртувалися здебільшого біля замків Острозького, Вишневецько-
го і з ними виходили битися проти ворогів. Людей, що йшли в
козаки, дедалі більшало. Одна з перших історичних дат — 1550
рік, коли козаки осіли першим кошем на Дніпрі і обрали єдиного
кошового. Так виникла Січ — козацька республіка від легендар-
ного Байди до останніх трагічних днів царського поруйнування,
була невгасною надією всього українського народу, вогнищем,
де гартувався дух і воля українців.
Є майдан посеред Січі,
де збирають раду,
Там від ранку до вечора
вирує громада.
Один собі своє править,
другий суперечить,
Третій штурхає у груди,
інший б’є у плечі.
Сивий козак в сідло скочив,
піднявся над ними :
як будемо єдині –
будем незборимі!
У розбраті, брати мої,
будем босі й голі,
Тільки в єдності, братове,
наша краща доля!
Дмитро Вишневецький був першим, хто вирі-
шив покласти край турецькому і татарському пануванню в пів-
денних степах України. Зібравши під своїм керівництвом чимале
військо, він організував сміливі походи в Крим , громив турецькі
фортеці на Чорному морі. Але гетьмана зрадили й відправили
до турецького султана. За народними переказами султан при-
думав для гетьмана мученицьку смерть – його зачепили гаком
за ребро і чекали, що він благатиме, аби його зняли. Та ні бла-
гання, ні стогін не злетіли з його вуст. Смерть Вишневецького
була великою втратою для козацтва. І невипадково історики на-
зивають його духовним батьком Січі.  Козацькі славнозвісні чайки не боялися ні бу-
рі, ні оснащених важкими гарматами турецьких галер, до яких
вони сміливо підходили впритул і брали на абордаж. Слово
«чайка» походить від тюркського «чаік-чаік», що значить човен,
дубок. Вони були, як правило, понад 12 метрів завдовжки й 3-5
метрів завширшки. На кожному сідало кілька десятків веслярів,
і, розсікаючи воду, чайка летіла, мов на крилах. У чайці вміща-
лося до 60 осіб з усім військовим спорядженням. До якого вхо-
дило навіть кілька легких гармат, що називалися фальконетами.
При попутному вітрі на чайці напиналося вітрило.
Збереглися свідчення самовидців про загадкове козацьке
судно, яке було, мабуть, одним із перших варіантів підводного
човна. Воно мало два днища, між якими клався баласт для за-
нурення у воду. А в висунуту над поверхнею моря трубу — про-
образ майбутнього перископа — стерновий вів спостереження,
пильнував ,чи не з’явиться турецька галера. Рухався човен за
допомогою весел, умонтованих у його борти так уміло, що в
нього не протікала вода. При наближенні до ворога баласт ви-
кидався, човен несподівано зринав на поверхню, і знову козаки
з’явилися ніби з самісінького дна моря.  У козацьких переказах він записаний під іменем
Петра Калниша. В історію ж увійшов як Петро Калнишевський,
останній кошовий отаман Запорозької Січі. Відомо, що з молодих
років пов’язав він свою долю з козацтвом. 1761 року його, людину
вже похилого віку, було обрано кошовим отаманом. Кошовий очо-
лював козацьке військо у війні Росії з турками й татарами. Його
було нагороджено золотою медаллю з портретом імператриці.
Відомо також, що кошовий мав заслужену репутацію будів-
ничого. З його ідеї і на його кошти з’явилися прекрасні церкви в
Лохвиці, в Ромнах, а також у Межигірському монастирі.
Для історії зберігся лист генерал-губернатора князя По-
тьомкіна до кошового. Потьомкін запевняв, що завжди при цар-
ському дворі буде відстоювати інтереси Січі і всієї України. Та
не минуло й року, як Січ було зруйновано, а Петра Калнишевсь-
кого разом із військовим писарем Гробою та військовим суддею
Головатим арештовано. Калнишевського було завезено аж на
Біле море, на Соловецькі острови. Там кошового замурували в
казематі, залишивши тільки маленьку щілину, в яку йому пода-
вали їжу. Помер останній кошовий на Соловках у стодванадця-
тирічному віці.
Перед смертю йому дозволили їхати в Україну. Але гордий
козак відповів, що, оскільки в Україні вже немає Січі Запорізької,
то і йому більше немає місця в Україні.  У народній творчості оспівані легендарна ко-
зацька слава, відвага і благородство, ненависть до ворогів, гно-
бителів. Образи Мамая, Голоти, Байди створені народною
уявою, як уособлення непокори гнобителям, самовідданої боро-
тьби проти них, віками живуть у піснях, народних переказах разом з образами таких прославлених козацьких керівників, як Се-
верин Наливайко, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Іван Бо-
гун, Іван Сірко, Максим Кривоніс, Семен Палій, Максим Залізняк,
Петро Сагайдачний і багато інших.

Крайовий отаман ЧКТ УК Віталій Чепелуха.

 

Please follow and like us:
No Comments

Post A Comment