Черкаське крайове товариство Українського козацтва прагне миру, церковного єдності та національної злагоди

24 Июл Черкаське крайове товариство Українського козацтва прагне миру, церковного єдності та національної злагоди

Протягом останніх років у с. Руській Поляні Черкаського району, як і багатьох інших населених пунктах Шевченківського краю, України загалом, активізувалося громадське життя. Стривожені російським збройним вторгненням у Крим і на Донбас люди почали самотужки шукати вихід із непростої ситуації. Їхню увагу привернула та обставина, що путінська агресія передусім відбувається там і тоді, де й коли окупанти можуть заручитися підтримкою місцевої “п’ятої колони”. З наміром не допустити розвитку такого сценарію, водночас ствердити на своїй землі власні цінності та інтереси, руськополянці почали більше звертати увагу на місце та роль у своєму повсякденні церкви.

Події весни 2016-го року в селі, де діє потужний підрозділ – Козацька сотня ЧКТ УК ім. П. Дорошенка, засвідчили, що життя справді дуже залежить від самих людей. При цьому козаки й берегині, очолювані сотником В. Коломійцем, чітко й послідовно керувалися чинним законодавством, статутом УК, зокрема п. 1.11, в якому зазначено: Українське козацтво “належить до українського православ’я, виступає за співробітництво традиційних українських християнських церков, які стоять на засадах відродження, розбудови та розвитку національної державності України… Українське козацтво прагне створення Помісної Православної Церкви із центром у м. Києві”. Але чи легко досягти такої мети?

Річ у тім, що до омріяної єдності далеко виявилося не лише в Україні – схожою є ситуація в усьому світовому православ’ї. Вдумаймося, патріархи (лідери церков) не збиралися близько 1200 років. І ось, здається, крига скресла: вдалося домовитися скликати в середині червня 2016 р. на острові Криті Всеправославний собор. Треба зауважити, що соборність – це питома сутність церкви, адже ніхто не вірує в якусь окремо взяту її структуру. Втім, із 14 канонічних (визнаних) церков у Всеправославному соборі взяло участь лише 10, хоча попервах на діалог погоджувалися всі. “Розкольники” (Російська, Антіохійська, Грузинська та Болгарська православні церкви) відмовилися за 2 тижні до зібрання, продемонструвавши пріоритет не конфесійного єднання, а політичних забаганок Кремля. Проте собор, який завершив свою роботу 26 червня, все ж відбувся; він легітимний, а його рішення – законні.

Якраз на соборність світового та українського православ’я було спрямоване й звернення Верховної Ради України до Вселенського Патріарха Варфоломія. Прохання полягало в тому, аби спонукати Його Всесвятість видати томос (указ) про надання автокефалії Українській Православній Церкві. І хоча собор не надав офіційного статусу Українському Православ’ю, важливо інше: українська громадськість однозначно висловилася за таке рішення (напередодні зібрано тисячі підписів української інтелігенції), а згадане звернення від парламенту було доповнене листом від Адміністрації Президента України. Тож консолідована Україна має тверду надію, що ці клопотання невдовзі будуть розглянуті й підтримані Вселенським Патріархом.

І ще. Розмисли про те, що Бог єдиний і тому, мовляв, немає значення, який храм відвідувати, мотивовані логікою, що позначається суттєвими хибами. Вона, принаймні, не враховує характеру організації, яку створюють і якою керують люди, а тому остання може служити не тільки Всевишньому, а й якімсь стороннім силам. У відомому випадку – російському імперському політичному центру, котрий вкотре несе руїну на українську землю, смерть в українські сім’ї.

Обставини, пов’язані з активною фазою російської гібридної війни проти суверенної Української держави, спонукають поглянути на ситуацію набагато ширше. Розкол в Україні не обмежений православ’ям – він торкається всього християнства, і не тільки його. Колись мудрий Є. Сверстюк закликав: “Шановні православні й греко-католики, будьте християнами й українцями”. В чому сила цих слів? Вона, думаю, в тому, що істинний шлях до Бога має нівелювати розбіжності, що їх привносять у життя людей гординя, страх, заздрість. Крім усього іншого, церковне життя покликане давати найважливішу (духовну) відповідь на ключові питання, якими люди переймаються в своєму земному (мирському) житті. У цьому випадку йдеться про змістовне наповнення імперативу єдності українців, тобто тієї якості національного буття, яку стверджують усі цивілізовані спільноти світу.

Чи має такий історичний досвід Україна? Так. Ще в 1654 р. архідиякон Павло Халебський, подорожуючи Україною, зазначав, що “козацький лад… тримається в цій країні на трьох засадах: чіткій владній вертикалі, кардинальній земельній реформі та єдиній церкві”. Промайнули століття, проте становище українців, яким доля визначила бути мешканцями Великого Кордону, на якому співіснує кілька культур, майже не змінилося. Вони продовжують перебувати в орбіті складних геополітичних взаємовпливів. У цих умовах вистояти й перемогти російського агресора можливо лише подолавши (чи мінімізувавши) внутрішнє (ментальне) розщеплення, як це, нагадаємо, відбулося понад три з половиною століття тому за гетьманування Б. Хмельницького.

Руськополянці думають саме так. Прагнучи отримати Господнє благословення, вони долучаються до (словами І. Франка) “величезного дійового завдання: витворити… українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного (державного) життя”, у такий спосіб, власне, досягнути у своїй країні Миру, Злагоди, Стабільності. 25 травня парафіяльні збори села ухвалили статут “Релігійної організації релігійної громади Вознесіння Господнього Черкаської єпархії УПЦ КП с. Руська Поляна”, що 13 червня отримав реєстрацію в Черкаській ОДА (№294). Цьому сприяла тривала й копітка робота активістів, представлена на пропонованих тут світлинах:

IMG_0038

Підготовка до першої церковної служби

IMG_9382

DSC02361

Перша служба (Чистий четвер. 28 квітня 2016)

DSC04807

DSC02747

Великдень (1 травня 2016)

DSC02382

Свято П’ятидесятниці (Святої Трійці) (19 червня 2016)

Усвідомлюючи, що висловлені міркування, як і оприлюднена позиція мешканців Руської Поляни, депутатів Верховної Ради України, Президента України, мають для частини української аудиторії контрверсійний характер, завершу свої розмисли так: річ, зрештою, навіть не в тому, хто яку думку має (проблема громадянських прав і свобод вирішується в площині норм чинної Конституції України), а в тому, аби запропонувати людям, українській спільноті кращий варіант вирішення складних суспільних проблем, обрати й напрацювати такий сценарій розвитку країни, щоб припинити війну, забезпечити Україні державну незалежність, суверенітет та територіальну цілісність, а її громадянам духовну єдність і національну злагоду.

 

Слава Ісусу Христу!

Слава патріотам-руськополянцям!

Слава Україні!

З повагою, радник гетьмана

Українського козацтва,

проф. Юрій Присяжнюк

No Comments

Post A Comment