Черкаське крайове товариство Українського козацтва про Олександру Шулежко пам’ятаємо, історичні традиції — також.

17 Июн Черкаське крайове товариство Українського козацтва про Олександру Шулежко пам’ятаємо, історичні традиції — також.

 

6fff3789fb7aad5effe0c7d47a7e5548_XLПісля прочитання статті Людмили Жадан «А про Олександ­ру Шулежко забули?» в №42 газети Черкаський край, хотів би висловити кілька дискусійних міркувань.
Принагідно зазначу, що в цьому випадку полеміка може бути корисною, якщо її учасники визнають саму потребу проведення декомунізації. Тобто підтримують доцільність прощання з нав’язаним російськими більшовиками майже сто років тому атеїстичним способом життя, диктаторським політичним устроєм. Ба більше, усвідомлюють, що такий крок посприяє духовному очищенню та національному ствердженню української спільноти.
Насамперед поділяю ідею щодо перейменування однієї з вулиць обласного центру (ситуативно й інших населених пунктів Шевченківського краю) іменем Олександри Шулежко. Так трапилося, що три роки тому мені випала честь керувати творчою роботою «Подвиг рятівників дітей-сиріт у роки гітлерівської окупації» учениці Черкаської гімназії №31 Марії Сіренко, яка у 2013 році виборола першість у Всеукраїнському конкурсі МАН. Переконався, що О.Шулежко належить гідне місце серед найдостойніших кандидатів на відповідну номінацію, позаяк своїми помислами й учинками вона сягнула вищих людських чеснот, чим не можуть похвалитися багато інших достойників. До того ж ця мужня українка зазнала великого лиха і від нацистів, і від совєтів, а порятовані нею сироти — лише один із героїчних епізодів її гідного життя.
Інша річ, як оптимізувати загальний процес проведення реформи? Набутий досвід засвідчує, що непорозуміння виникають передусім на ґрунті недотримання норм і духу чинного законодавства. Часто місцеві посадовці та громадські діячі не долучаються до вироблення конструктивних рішень на рівні громад і районів. Коли ж, згідно з законом, ініціатива переходить до вищих інстанцій, і ті реалізують своє право, огульно критикують їхній вибір.
Пересічним громадянам України все ще важко сприймати будь-які зміни, тоді як декомунізація обіцяє користь не так сучасним, як наступним поколінням. Тому, на мою думку, поширена тепер практика звертань до й від імені народу має відверто спекулятивний характер. Ось кілька поширених у ЗМІ реп­лік: «перейменування вулиць резонансу не викликало, люди про це й не знають», «не бачимо потреби змінювати назви, бо це не підтримується більшістю», «добре, що хоч це зробили». У них зовсім не відчутно елітного, дійсно відповідального ставлення до затребуваної життям справи. Але ж ці слова властиві місцевим депутатам, журналістам, освітянам, тобто тим, кому судилося йти в авангарді демократичних перетворень, а не сприймати їх через кон’юнктуру свого хвилинного комфорту.
Зрештою, таким же малопродуктивним вважаю ігнорування традицій. Поцінування історичних постатей, як і обрання назв, варто мотивувати не епохами (дореволюційна, революційна чи ще якась), а їхнім кращим ціннісним наповненням.

 

Юрій ПРИСЯЖНЮК,
професор,
радник гетьмана УК

No Comments

Post A Comment