Черкаське крайове товариство Українського козацтва розуміє День Соборності як привід до національного діалогу

23 Янв Черкаське крайове товариство Українського козацтва розуміє День Соборності як привід до національного діалогу

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Т. Шевченко

_DSC0052

В умовах збройної боротьби за збереження національної державності питання, що ми, громадяни України, розуміємо під соборністю, є актуальним, життєво затребуваним.

Як не дивно, а десь і прикро, але власне війна, з її надто високою ціною, яку сплачує українство за право жити на своїй землі Шевченківською правдою, відкинула чи не останні сумніви щодо доцільності відзначення Дня Соборності. Оптимізму додає та обставина, що ця символічна для національного єднання подія тепер, після Революції Гідності, спроможна гуртувати більшість політичних сил країни, сприяти творенню якісно нового суспільного устрою, принагідно мінімізуючи вплив одного з найнебезпечніших внутрішніх ворогів ‒ традиційну відчуженість між елітою і народом. Сьогодні, очевидно, доречно згадати Указ Президента України “Про День соборності України” від 21 січня 1999 р. за №42/99. Адже саме цим нормативно-правовим актом увічнено історичний Акт Злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 р., яким багато в чому визначено долю новітньої України. Для сучасних поколінь українців фактично йдеться про друге за значенням після Дня незалежності національно-державне свято.

Зазвичай соборність уявляють як об’єднання етнічних земель у межах однієї (національної) держави, ідейну згуртованість, а головне відповідальність всіх і кожного за неї. Вона ж не є витвором виключно українським, радше навпаки, таким собі універсальним підґрунтям існування сучасних цивілізованих спільнот. Для українців, століттями позбавлених державного самовизначення, проблема соборності лишається болючою і нині, коли, здавалося б, вона вже отримала позитивне вирішення в самому факті появи незалежної держави. Однак, як з’ясувалося, успіх 1991 р. був лише половиною справи. Ще потрібнішим виявилося формування спільного внутрішнього стрижня, яким мала б стати українська ідентичність. Її базою теоретики визнають етнічні цінності. Проте реалії сучасного життя, ускладнені згадуваною історичною спадщиною та агресією РФ, спонукають до консолідації на ширшій основі, а десь і до більших компромісів. Скажімо, мовне питання залишається фундаментальною засадою утвердження національної єдності, кінцевої перемоги над окупантами, але “кіборги”, які воюють й гинуть за Україну, отримують очевидно моральне право на ексклюзивний вибір мови спілкування. При цьому монолітність народу, згуртованого навколо завдань захисту від імперських посягань Кремля, має підсилюватися як тим же мовним чинником, так і відродженням та ствердженням національної історичної пам’яті. Приміром, гасло українських патріотів років Другої світової війни “За Українську Самостійну Соборну Державу!” повинне набувати такого ж загальновизнаного звучання як і віднедавна вже звичний заклик-вітання “Слава Україні! Героям слава!”

Принагідно треба відмовлятися від думки, що соборність України забезпечують виключно можновладці. Від них справді залежить дуже багато, однак далеко не все. Про це свідчить діяльність громадських організацій, зокрема й Черкаського крайового товариства Українського козацтва, волонтерська робота якого визнана чи не найкращою серед козацьких регіональних структур України за результатами минулого року.

Нещодавно представники громадської організації ЧКТ УК черговий раз виїздили в зону АТО. Цього разу вони виконали, крім того, що вручили новорічні подарунки бійцям кількох підрозділів ЗСУ та добровільних батальйонів, важливу “соборну” місію ‒ передали маріупольським дітям гостинці від вихованців Черкаської спеціалізованої школи-інтернату №14. Неприхованим щастям сяяли очі дітвори, коли гості з Черкас роздавали їй одяг, улюблені іграшки та солодощі. Самих же черкащан вразило інше: знаючи, як “ефективно” працює путінська пропаганда на Донбасі, дивувалися щирості й патріотизму маріупольської малечі. Під час імпровізованого концерту вихованці місцевого інтернату говорили й співали українською, завзято танцювали під козацький марш.

А проте, це лише один бік справи, бо соборність потребує більшого. Тому Українське козацтво підтримує ідею діалогу, співпраці з владою. Ґрунтуючи свою діяльність на християнських та національних цінностях, поважаючи й стверджуючи свободу особистості, керується спільністю цілей та завдань, які стоять перед державою і громадянами. При цьому солідаризується не з конкретними політичними партіями чи їхніми лідерами, а власне владою, тобто ключовою політичною структурою, що репрезентує українську державність і націю. Цю підтримку, додамо, вбачає у взаємному поцінуванні та конструктивній взаємодії. Водночас у формуванні відповідного суспільного запиту як на власне саму взаємодію, так і на більш перспективні цілі, зокрема творення якісно нової громадсько-політичної еліти. Вочевидь настав час позбуватися стереотипу, що співпраця з владою справа “брудна”, завжди корумпована, бо таким же клеймом продажності можна, за бажання, “нагородити” будь-кого (в умовах інформаційного суспільства зробити це досить легко), тоді як визначальні духовні й національні пріоритети спонукають до єдності, інколи справді великою ціною.

Українське козацтво відстоює демократичне вирішення проблем, пов’язаних із утвердженням соборності. Навіть враховуючи той неприємний факт, що всюди, де компактно мешкають етнічні українці, особливо на теренах колишнього СРСР, вони мають серйозні проблеми з місцевою владою. Часто ще і з корінним населенням, коли намагаються заявляти про свою культурну та національну самобутність. Проте вихід із цієї ситуації більше пов’язаний не тільки і не стільки з пошуком і поверненням “своїх прадавніх земель”, як духовним, вужче ‒ інформаційним та інтелектуальним чинником. Він є найважливішим дороговказом національного поступу. Бо така згуртованість світового українства, яке мешкає передусім в Українській державі та на історичних українських етнічних землях, це єдина демократична запорука його самозбереження й самоствердження. Тобто, не політизуючи питання, не пред’являючи територіальних претензій до сусідів, у такий спосіб маємо створити вагомий заділ упевненості та гарантій на майбутнє. В окресленому контексті відзначення Дня Соборності набуває справді сучасного змісту.

Отже, сьогодні соборність передбачає послідовне відстоювання духовної єдності, що фактично означає те саме, що й національної консолідації. А ще вона спонукає кожного до конкретної роботи та готовності до змін, передусім власних застарілих уявлень і стереотипів.

 

Крайовий хорунжий ЧКТ УК,

професор Юрій Присяжнюк

No Comments

Post A Comment