Про нашого Крайового отамана Черкаського товариства українського козацтва. Хата з Христинівщини та пам’ятник із Чигиринщини перебрались у Свидівок.

20 Янв Про нашого Крайового отамана Черкаського товариства українського козацтва. Хата з Христинівщини та пам’ятник із Чигиринщини перебрались у Свидівок.

Хата з Христинівщини та пам’ятник із Чигиринщини перебрались у Свидівок

085

Віталій Чепелуха і Олекса Теплий – сусіди і однодумці. Один з них встановив у дворі пам’ятник Тарасу Шевченку, у іншого біля двору – скульптура Максима Залізняка.

Один облаштував на обійсті музей батьківської хати, інший має козацьку світлицю, капличку і чайку, подібну до тих, на яких ходили в свої морські походи запорожці. Один з них – активний член Українського козацтва, інший скромно вважає себе писарем та… ідейним натхненником козацтва у слободі Багатий Хутір, що в Свидівку. Сам же в козацтво не вступає.

У парку, присвяченому дружині – музей, присвячений батькам

Слобода Багатий Хутір у Свидівку зустрічає пам’ятним знаком на честь 360-річчя створення української козацької держави. Його виготовив канівський скульптор Володимир Товстоп’ятов за кошти жителів цієї слободи. Свидівчани не поскупилися замовити і встановити пам’ятний знак, щоб їх національне спрямування було очевидне.

дом 003

Як каже один із жителів Багатого Хутора, голова черкаського бізнесклубу,підприємець Віталій Чепелуха, він не вважає себе ярим націоналістом, він просто справжній українець. Багато років він входить до українського козацтва, бере активну участь у всіх козацьких заходах. Кілька років тому обладнав у себе вдома музей батьківської хати. Каже, що хотів зробити щось подібне в селі, та сам сільським головою не став, а нинішня сільська влада його ініціативи не дуже-то вітає…

Домашній музей Віталій Григорович зробив для батьків, яким нині вже 81 і 82 роки. Їхня рідна хата залишилася у Малій Севастянівці Христинівського району, а самі старенькі вже 15 років живуть у Черкасах.

– Багато років я та мої брат і сестра, які теж живуть у Черкасах розривалися, бо далеко було їздити на Христинівщину батькам допомагати по господарству, садити городи. А потім я придбав для них півбудиночка в Черкасах і забрав їх сюди. Старенькі сумують за домом. Та й я, зізнатися, коли буваю на Христинівщині, заїжджаю у рідне село, щоб хоча б проїхати повз батьківську хату, – каже Віталій Чепелуха.

Для себе і рідних він створив місце, де можна повернутися в минуле. Український куточок заховався у глибині його парку – ще одного витвору його фантазії та рук. Цей парк, до речі, теж подарунок. Його Віталій Григорович присвятив дружині Любові і назвав “Любава”.

дом 013

Збудувати хату під солом’яною стріхою – то ще було півсправи. Віталій Чепелуха тривалий час збирав усе те, що зараз наповнює дім та двір. Старовинного плуга, в якого запрягали волів, випадково побачив аж на Драбівщині, в брухті. Залишки воза знайшов у місцевому колгоспі. З синами зібрав його, приладнав колеса, і тепер він є окрасою його колекції. Навіть випряжені воли стоять неподалік – щоправда, намальовані господарем на цегляній стіні.

У дворі на столі стояв тривалий час справжній самогон, та після того, як до пляшки внадилися сельчани, довелось замінити її вміст на бутафорський… Два стовпчики для тину господар викопав неподалік від свого дому, біля старого сусідського будинку. Різноманітні предмети селянського побуту, каже Віталій Чепелуха, подарували друзі, як тільки довідались про його музей. Досі ці предмети припадали пилом у якихось дбайливих господарів, у яких не піднімалась рука їх викинути. Нині вони знайшли нове життя в домашньому музеї.

В приміщенні Віталій Григорович спробував відтворити мамину світлицю. Тут зберігається її сорочка, вишита ще в дівоцтві, домоткана доріжка. Стіни прикрашені сімейними фото батьків, уквітчані маминими рушниками. Біля імпровізованої печі – її горщики та глечики. Серед подарованих друзями речей – і хатнє начиння, і одяг, і навіть кобза та бандура, старовинні пістолі XVIII століття.

Деякі речі – часів Великої Вітчизняної. Їх було знайдено, коли будувався будинок та парк.

– У 1943 році, коли наші війська форсували Дніпро, німці тут тримали оборону. Точилися запеклі бої, – розповідає господар. – Під час будівництва ми знайшли тут навіть лафет німецької гармати, та я не встеріг – хтось його поцупив.

Як і в кожному музеї, у Віталія Чепелухи є книга відгуків, і перший запис в ній сім років тому залишила його мама, Олена Андріївна.

Ще однією його цінністю є пам’ятник Тарасу Григоровичу роботи Володимира Товстоп’ятова. На монументі слова: “І оживе добра слава – слава України”.

– Хочеться, – каже Віталій Чепелуха, – щоб ці слова Тараса Григоровича стали пророчими. Та на жаль, останні роки козацький рух не відчуває державної підтримки… Цього року наша козацька організація вперше за багато років відмовилась їхати в Чигирин разом із владою – не хочемо бути масовкою. Натомість вирішили встановити в Тернівці на Смілянщині, в найстарішій в області школі, пам’ятник Івану Сірку.

Сам Віталій Григорович возив групу дітей в Холодний Яр, влаштовував для малих свидівчан спортивні козацькі розваги, проте він визнає, що для національно-патріотичного виховання цього недостатньо…

“Брат-близнюк” медведівського пам’ятника Залізняку оселився у Свидівку

Олекса Теплий – так сам себе називає ще один житель Багатого Хутора – лікар-масажист за професією, але козак у душі, хоч має цілком російське прізвище Категов. Прямо на дорозі, на в’їзді до його обійстя встановлено скульптуру Максима Залізняка – макет тієї, яка стоїть у Медведівці на Чигиринщині. Автор медведівського Залізняка, черкаський скульптор Анатолій Кравченко дружив з Олексою Івановичем і навіть свого часу виліпив мініатюрну фігурку: Олекса Теплий на своєму придбаному в зоопарку мулі.

– Зверніть увагу, – каже Олекса Іванович, – задовго до незалежності на сідлі викарбувано тризуб! Щоправда, розгнівана дружина якось розбила ту фігурку. Проте я склеїв її, і тепер вона зберігається у моїй козацькій світлиці, обладнаній неподалік від пам’ятника Залізняку.

Сам же пам’ятник дістався Олексі Івановичу вже після смерті скульптора.

– Я придбав його у дочки Анатолія Кравченка, однак гроші віддав не їй, а відніс до церкви, на спомин душі скульптора – такою була її умова. Тепер монумент стоїть на почесному місці. Біля скульптури господар встановив дерев’яний макет козацької гармати, котрий може ще й стріляти петардами…

Неподалік – козацька світлиця – справжній музейчик козака Олекси Теплого. Тут же поряд – капличка, де можна помолитись. А неподалік, біля річки Ірдинки, що тече під двором Олексія Івановича, він спорудив козацьку вежу. Справжня козацька чайка в нього вже є.

– Мрію, – каже він, – про ті часи, коли наші традиції будуть цікавими не лише українцям, а й іноземцям. Нам є що показати і є чим похвалитися. Роблю для цього, що в моїх силах. А у вільний від козацьких справ час – відправляюсь на грядки, як справжній українець, – жартує Олексій Іванович.

 

Прес-центр ЧКТ УК Надія Селіонова.

No Comments

Post A Comment